Але уряд Української Держави не збирався поступатися. 30 травня німецькому послу була надіслана нова нота, в якій зазначалося: «Крим тісно зв’язаний економічно, політично і етнографічно з життям і населенням України. Українська Держава, з свого боку, ніколи не зможе нормально розвиватися без злуки з Кримом. Правда, коли проголошено було ІІІ Універсал Української Національної Республіки, там було зазначено, що до Української Держави належить тільки північна Таврида без Криму. Але, перш за все, Універсал зазначив тільки головні частини української території, маючи на увазі, що її землі, в яких українська людність не має абсолютної більшості, приєднаються пізніше… Такий спосіб встановлення кордонів спершу тільки в загальних рисах пояснюється також і тим, що тоді Українська Республіка розглядалася тільки як федеративна частина Росії. Так само і Крим, коли б він приєднався добровільно до України, мав бути теж федеративною одиницею Росії, і таким чином автори ІІІ Універсалу розуміли, що зв’язку з Кримом, цим стратегічним і економічним форпостом України, Українська держава не губить. Нині ж, коли остаточно стала Україна на шлях цілковитої політичної незалежності, зв’язок з Кримом, яко федеративної одиниці Всеросійської Федерації, що не відбулася, може увірватися цілком. І тому тепер, коли українські війська за допомогою дружнього нам німецького війська захопили Крим в свої руки, постало питання про приєднання Криму до Української Держави»11. На думку гетьманського уряду, Крим мав приєднатися до України на правах автономного краю.
Права на Кримський півострів також пред’являв уряд радянської Росії. 8 травня 1918 р. німецькому послу було передано ноту, в якій народний комісар закордонних справ Г. Чичерін писав: «Захоплення німецькими військами російського Чорноморського флоту шляхом військового виступу через Крим на Севастополь перебуває в найбільш різкій суперечності з Брест-Литовським договором. Зайняття Криму суперечить заяві самого німецького уряду про те, що до складу України повинна входити Таврійська губернія, але без Криму».
ЗАГАДКА ПРИЄДНАННЯ КРИМУ ДО УКРАЇНИ
Якби справа йшла справді про добро українського народу, чому б не приєднати до України віддавна заселені українською більшістю області Курщини, Вороніжчини? Чому не приєднати Кубані з без сумніву українською етнографічною більшістю? Ні, віддається Крим, який хоч і має тепер уже українську етнографічну більшість, але ще до недавна серед населення мав значну групу кримських татар.
В усякому разі Росія назавжди відійшла від Криму уже навіть і формально. В майбутньому проблема Криму буде проблемою взаємин українського народу з корінним населенням Криму – татарами.
БОГАМ ВИСОТ ПОСТАВЛЕНИЙ ЧЕРТОГ
Неповторний у своїх обрисах, здійнявшись у надхмаряну вись, він величаво владарює над алуштинським довкіллям. Чатир-Даг з його вершинами Еклізі-Бурун (1527 м) і Ангар-Бурун (1459 м) як своєрідна пам’ятка природи й оздоба кримського ландшафту здавна надихав поетів на захоплені рядки. В сонетах його перший оспівав геніальний поляк Адам Міцкевич, який 1825 року побував на нашому півострові. Своїм чатирдазьким сонетарієм може похвалитися й українська поезія, в чому любителі красного слова перекона- ються, прочитавши карбовані строфи Миколи Зерова та наших земляків Дмитра Черевичного і Данила Кононенка.
Відгуків немає, поки що.