Незабаром, коли число «строителей русского мира» і шанувальників такої ж «весни» стало таким самим, як і проукраїнських громадян, провокатори зробили свою справу. Почалася бійка. Представники міліції вже тоді демонстрували повну байдужість до подій, на всіх подібних акціях вони просто позначали свою присутність. Зусиллями багатьох адекватних людей бійку вдалося зупинити. Але «Бандери, геть із Криму! Крим — це Росія» звучало все голосніше і частіше. Блакитні прапори кримськотатарського народу, жовто-блакитні, імперські чорно-жовто- білі та триколори змішувалися. І все ж прямих смертельних загроз не було. Спалахи агресії одних до інших зрідка виникали, але їх вдавалося загасити. Не міг не здивувати мене той факт, що хлопець з нашого спортзалу, татарин, теж підтримував антиукраїнську сторону. «Нехай бачать, що не всі татари за Україну», — сказав мені Рустам.
СЛОВО З ПІСНІ
ЕКСКУРС В ІСТОРІЮ: РУСИЧІ І УКРАЇНЦІ, МОСКОВИТИ І РОСІЯНИ
Коли вже на мітингах на площі Нахімова в Севастополі вряд з імперськими триколорами майорять серпасто-молоткасті криваві стяги, то було б доречно згадати “Інструкцію агітаторам-комуністам на Україні”, складену наркомом Л. Троцьким у 1919 році. Як показує досвід Придністров’я, Грузії, Таджикистану, Чечні, подібні сценарії “братньої допомоги” Росія не забула.
«БРЕСТСЬКА ТЕМА» В ДИСКУСІЯХ КРИМСЬКИХ БІЛЬШОВИКІВ
Здавалося, що більшовики цілеспрямовано й неухильно, все більше й більше заглиблювалися у прірву, що створювалася між радянською владою й татарами. Татари сіл, які не один вік бажали отримати землю під власне господарство, не одержали від нової влади нічого. Оголосивши всю землю півострова «всенародним надбанням», більшовики ні- чого не зробили, щоб насправді наділити цим самим «надбанням» тих, хто найбільше цього потребував. Усе залишилося на рівні декларацій.
Відгуків немає, поки що.